Очі

Я дивлюсь в твої справжні очі…
І я бачу в них цілий світ…
Заспокоїти знов Тебе хочу,
Вберегти, зберегти від лих.
Не завжди, на жаль, доля дівоча
Береже і обходить таких…
Я знаю де правда!
В твої очі дивитимусь доовго…
Загублюсь…без страху… і знайдусь!
В них стільки впевненості, віри
Любові й відкритого серця!
І стільки щирості…
Захоплення новим…
А …ніжності…
Там цілісність єднання,
Із незнанням того, що станеться?
Довіра до Бога!
Там така довжелезна дорога,
Виткана мріями і бажанням…

… я не бачила…
Цих очей…

Моя, маленька “внутрішня дівчинка”,
Моє миле сокровенне, як донечка…
Я плекатиму ніжно-преніжно,
Ти – моє вічносяюче
Сонечко

Благословляю

Я зрадила собі…
І це найстрашніша зрада.
Я кілограмами вишуканої брехні
Приховала зародки правди.
Я не вірила в себе… і тим самим
Не вірила в Бога!
Добиваючи серце ножем,
Я кормила брехливі тривоги!
І навіть зараз я знов на себе нарікаю…
Але я знаю, я впізнаю, я відрізняю,
І в глибину Душі іду…
Себе на це Благословляю!

Якби я була подарунком

Якби я була подарунком…
То була б довгожданною,
Завжди хотіла, щоб на мене чекали…
Та про день, коли я прийду в їх життя,
Щасливці нічого не знали.
“Запакуйте” мене у красиві обгортки,
Прикрашаючи бантом з червоного шовку,
Відкривайте ніжно та неквапливо!
Сьогодні я Ваша, та життя -мінливе…
Я б хотіла, частинкою бути у Вашій Душі,
Я б хотіла, щоб Ви дорожили…
Блукаючи Львовом чи по Лондонських дворах, мене Ви не загубили…
Та, якби Я дійсно подарунком була,
То я була би від Бога!
І враз Забирала б у Вас, надумано-справжні тривоги…
…………………
Якби я могла подарунком для Тебе, на правду, сьогодні стати,
Попросила б кожнісіньку ніч на серці Твоїм засинати…
А зранку, почавши Наш ще один День,
Як Вперше Любов викликати!

Диво, яке неодмінно станеться зі мною

Чого найбільше я боюсь?
Чого найбільше зараз хочу?
Чим я ні з ким не поділюсь,
І знов сто раз себе наврочу?

І скільки ще тих обіцянь
Я дам… І щиро в них повірю,
А після спроби, без вагань
Скочуся камнем в безнадію?

Кажуть, люди не міняються,
Залишаючись тими, ким є…
Можливо, злегка прикидаючись
Та ” носять” в собі лиш СВОЄ…

Диво, яке неодмінно станеться зі мною-
Я далі йду із істинно- собою…

З собою, що не боїться,
З собою, що сміється,
З собою, що не поспішає,
З собою, що б’ється й втішає,
З собою, що не міняється…
З собою, що в “усвідомленнях-лісах”
Завжди Лиш СОБОЮ лишається…

Грудень

Грудень
Невгамовний, шалений
Захоплює, хмелить, несе
Думу важливу знову відводить…
Свято!!!

Січень
Сильний, упевнений
Тримає, зцілює, веде
Натхненням вікна розмальвує мої
Повернення!!!

Лютий
Добрий, вірний
Сумує, любить, прощає
Дітей у весну відпускає
Відродження!!!

Я можу бути різною

Я можу бути різною
Сумною і наляканою
Я можу бути грізною
Байдужою і заплаканою…

Я можу насторожено чекати
і збентежено…
Любов свою віддати і ніжно, і небережно.

Я можу стати вічністю
Я можу відірватися
Я можу і не спробувать
І назавжди зостатися
Із запитанням вартості
Із запитанням впертості
Із “внутрішніми хованками”
І зайвими відвертостями…

Я МОЖУ, бо є ТИ
Бо як би я з цим не гралася
Тепло твоєї рідної руки
Й одвічне: ” Маленька… Ну ти ж старалася”…

Хочеться!

Хочеться вірити, що крізь сніги, проб’ються паростки життя…
Хочеться всім серцем охопити блаженне щастя прийняття.
Хочеться вірити в правду
Хочеться щирих людей
Хочеться не пораду, а теплих безсонних ночей…
Хочеться теперішнє долати, проходивши у майбуття!
Хочеться перехотіти те, що не варте Життя!

Моя Зима

ЗИМА ДИТИНСТВА МОГО…
Зима в дитинстві- це дубові пальці від холоду, “стоячі “рукавиці від снігу, червоні щоки від морозу й усмішка на щирому дитячому личку від Щастя!!!
Я пам’ятаю запах Зими…
Коли ніс аж хрумтів від морозу, а сонце світило на скрипучий сніг, мерехтіння якого зачарувало більше, ніж сьогодні дорогоцінне каміння…
Я летіла на гірку… Вверх-вниз… Вниз-вверх, а серце щоразу калатало так, аж глушило!!! Це Саме Життя, частинка тотально щасливого Всесвіту, душа якої кричала Життю ТАААк!!!

– Катяяяя… Додомуууууу!!!
– Айййй….

Чому із перших зим мене навчили близькі і далекі, що мають право забирати ось це?
Я так не хочу нікуди йти… Я так хочу відчути сама, Коли, Куди і Навіщо…
СВОБОДА… Відвойовую, пояснюю, прошу, аргументую, маніпулюю…кричу… Істерію…

А сьогодні Беру і Насолоджуюсь і нехай ніхто не чіпає мою Зиму… Це вже тепер моя територія!

Я-Зима

Я-Зима
Моя дорога
Моя бездоганна
Моя обдарована
Справжня… Моя!

Моя подарована
І така довгожданна
Терпляча і любляча
САМІСТЬ Моя!
Я вірю сьогодні з ЗИМОЮ
Ми зможемо
Життєві торнадо
Ми переможемо
Бо чую, бо знаю
Де-Я, Де НЕ-Я!!!

Багатогранний

Що ж Ти багатогранний такий
І як Тебе “ограничити”?
Довго думала Я…
Применшувала, намагалась Звеличити!
А Ти просто Був і ” терпів”,
Визнавав і підтримував,
І завжди любив,
Бачив те, що ніхто…
І отримував.
А сьогодні, скажу Тобі я,
Ти є Всесвіт з багатогранників,
І люблю як уперше я,
Діамантовий мій обраннику!